Уповзище

"Секрет гармонійних стосунків простий. Але секрет є секрет".

Повторю формулу, яку я підібрав вісім років тому. Отже, для гармонійних стосунків необхідні:

1. Співпадіння цінностей. Ми це масово відчули ще у 2004, а потім з 2014 не раз повторювали. За всіма принциповими питаннями партнери мають бути згодні, інакше то не близькі партнери.

2. Душевна близькість: відкритість, прийняття, відвертість. Має бути змога, можливість та бажання ділитися всім, що важливе, зачіпає, засмучує та запалює. Зі впевненістю, що за це не дадуть одразу по голові, а вислухають, поспівчувають та спробують зрозуміти. В обидва боки.

3. Спільні зацікавлення та зайняття, в достатньої кількості, щоб бути разом в цікавих обговореннях та справах хоча б пару разів на тиждень (можна й щодня, якщо це обом до вподоби).

4. Неспільні зацікавлення та зайняття, і взаємна повага до таких тем і справ, і можливість займатися ними окремо одне від одного, і потім розповідати про них іншому. І взагалі можливість бувати окремо одне від одного стільки, скільки треба.

5. (якщо хочете не тільки дружбу, а й кохання) Еротика та секс. Знов-таки у згоді щодо орієнтацій, статевих конституцій, улюблених способів тощо, і у можливості якось (деінде? подеколи так) реалізувати й ті частини, які не пасують партнеру/партнерці.

6. Обопільне дійове бажання вкладатися в усі попередні пункти, щоб їх підтримувати, і своєчасно лагодити (а не замовчувати) суперечки (які подеколи будуть завжди). Мати оті стосунки одним з найвищих пріоритетів у житті (і, згідно з першим пунктом, мати той пріоритет однаковим для обох).

Думаю над неприємностями, від яких у нас немає еволюційно вбудованих захистів, бо прадавні мавпи з ними не стикалися.

Радіація, наприклад. Ми її просто не відчуваємо, хіба що її потужність така, що вже повітря в носоглотці іонізується.

Ожиріння. Ну не потрібні нам були захисти від надміру їжі, бо в природі надміру не бувало.

Ігри, соцмережі та інші джерела дешевого дофаміну. Бо в дикій саванні розваг катма.

Просрати своє життя. У нас немає соціальних механізмів, щоб змусити когось робити те, що йому насправді хочеться, і бути щасливим. Бо більшість мавп треба стримувати у зворотному напрямку.

Надмір соціальних зв'язків. Ми й досі розраховані на життя в невеликій зграї (племені, селищі), і будуємо погляди та самооцінку на базі тих декількох сотень найближчих знайомих. Життя не готувало нас до того, щоб порівнювати себе з найкращими та найвиразнішими з мільярдів людей.

Надмір інформації. А оця зміна відбулась вже за життя нинішнього старшого покоління. Ми розраховані на те, щоб ретельно видобувати, зберігати та розповсюджувати крихти дорогоцінного знання про життя. Нас не планували на зворотну дію, фільтрувати 0.001% цінного з повені зайвого та шкідливого.

Як психотерапевт я взагалі не покладаюсь на психологічні тести та опитувальники. Подеколи рекомендую їх клієнтам для їхньої власної зацікавленості та заспокоєння, але сам не дуже цікавлюсь результатами.

Чому? Бо стандартизовані тести – це інструменти масового дослідження, вони збудовані та верифіковані так, щоб видавати в середньому досить надійні результати на більшості піддослідних (а меншість в межах статистичної похибки можна відкинути). Якщо ви проходили багато опитувальників, то ви самі бачили в кожному такі запитання, які явно сформульовані з припущень, які вас просто не стосуються, і, відповідно, доречних для вас варіантів відповіді там просто немає.

Психотерапія ж, за своєю сутністю, це індивідуалізована робота, яка дозволяє (хоча б в ідеалі) дослідити та зрозуміти особливості конкретної людини. Якщо тест – це типовий одяг з китайської фабрики, то психотерапія – індивідуально створений костюм саме на цю людину.

Окрема справа – асоціативні та арт-тести, де хоча й є типові рекомендації з інтерпретації, але обробка все одно йде в індивідуальному діалозі з людиною. Це вже близько до персоналізованих ґештальт-експериментів.

Призначення мозку, крім регуляції органів – це передбачення майбутнього. Зрозуміти щось – значить отримати можливість передбачати, що воно робитиме далі. Всю історію біосфери, починаючи аж з вищих одноклітинних (в яких вже є пам'ять та цілеспрямована поведінка) ті, хто краще передбачали, де буде їжа та розмноження, а де буде смерть – краще виживали і залишали більше нащадків. Тож у нас ця здібність витончена настільки, наскільки це можливо для нейромережевої біологічної архітектури без реальних органів бачення у часі.

Коли ми щось не розуміємо і не можемо передбачити, нам стає дуже тривожно та бентежно. Це відчуття сигналізує про критичну нестачу передбачення. Як біль спонукає відсахуватися від небезпеки, а голод – шукати їжу, так тривога спонукає нас сприймати та розуміти. Цю потенційну здатність до розуміння-передбачення треба тренувати, як і все інше. Треба вчитися ходити, бігати, кидати, ловити; і правильно розуміти треба вчитися теж.

Навіть коли ми нічого, абсолютно нічого не можемо зробити з ситуацією (особливо коли нічого не можемо), нам треба хоча б її розуміти. Коли ми бачимо, як події складаються передбачуваним чином, наша тривога вщухає. Залежно від того, що відбувається, натомість може виникнути жах, огида чи ще щось, але в добре передбаченому потоці подій тривоги немає. Так комусь нестерпно тривожно літати літаком чи навіть сидіти в автівці поруч з водієм, а комусь це все настільки зрозуміло, що сприймається як нейтральний фон. Коли ми не здатні зрозуміти, нам краще вигадати містичні чи конспірологічні пояснення, ніж терпіти тривогу непередбачення. Або, ще краще, долучитися до колективних фантазій інших (а раптом вони не вигадують, а справді розуміють?). Але справжній засіб від тривоги – натренована здатність робити дійові передбачення, через розвинуті інтуїцію та розум, через напрацьовані схеми збору та аналізу фактів, причин та наслідків тощо.

У світі, який стрімко стає дедалі складнішим та непередбачуванішим (і отже принципово незрозумілішим), нам стає і буде ставати дедалі тривожніше. Єдиний спосіб поратися з цим, доступний розгубленим некіборгізованим мавпам – це все більше відриватися від реальності і поринати у вигадані містично-конспірологічні світи. Нам легше ігнорувати хибні передбачення невірних моделей (бо ж ніхто ніколи й не мав ідеального передбачення, тож помилки припустимі), ніж визнавати, що для поточного життя ніякої автентичної моделі у нас взагалі немає.

PS. Способи притишувати тривогу через заспокійливі ліки, медитації, дихання тощо справді працюють, і їх треба використовувати, де доречно. Але це способи тимчасово вимкнути чи притишити індикатор нерозуміння, а не способи по-справжньому позбутися тривоги, вибудувавши дійове передбачення. Треба це розуміти :)

В середині минулого сторіччя Беррес Фредерик Скіннер вивчав формування поведінки під впливом підкріплень та інших чинників. Потім з його робіт напрацювали дійові методи, якими й досі користуються когнітивно-поведінкові терапевти, вчителі, тренери, дресувальники тощо. Скіннер багато працював із голубами, хоча потім перевіряв висновки й на інших тваринах та людях.

В одному з експериментів годівнички у клітках з голубами були налаштовані видавати корм просто за таймером – або через досить тривалі проміжки часу, щоб голуби не могли відстежити періодичність, або взагалі у випадкові моменти. У голубів не було способів керувати таймером. Але голуби досить кмітливі, щоб розуміти причинно-наслідкові зв'язки і спостерігати, що ж саме вони робили перед тим, як з'явилася їжа. Голуби швидко навчилися викликати їжу різними ритуалами – хтось махав крилами, повернувшись у певному напрямку, хтось дзьобав головку певного цвяха, хтось тричі підстрибував чи обертався на місці... Вони ретельно робили те, що треба, і рано чи пізно годівничка підтверджувала, що вони все роблять вірно.

Люди значно розумніші за голубів. Ми здатні підмічати найменші натяки на кореляції подій та винаходити дуже складні та тривалі ритуали.

https://en.wikipedia.org/wiki/B._F._Skinner#%22'Superstition'_in_the_Pigeon%22_experiment

Симптоми стресового виснаження:

- схильність до набору ваги і неможливість її скинути, особливо в області талії;
- легка сприйнятливість до простудних захворювань;
- інфекції, які зазвичай тривають довше звичайного;
- зниження статевого потягу;
- запаморочення при вставанні з горизонтального положення;
- труднощі з мисленням: важко згадати що-небудь, утримувати концентрацію;
- недолік енергії вранці й після обіду з 15 до 17 годин;
- якщо є поліпшення, то зазвичай вони на короткий час і після їди;
- бажання лягти спати протягом всього дня, при цьому вночі заснути неможливо;
- вранці без стимуляторів (таких як кава) не обійтися;
- тяга до солоної, жирної і високобілкової їжі, такої як м'ясо і сир;
- посилення симптомів ПМС у жінок, рясні менструації;
- біль у верхній частині спини або шиї без явної причини;
- можна відчути себе краще при зміні рутини, наприклад у відпустці;
- легковажність, вітер в голові;
- без депресивності в такому стані не обійтися;
- доводиться прикладати у два рази більше зусиль, щоб виконувати повсякденні завдання;
- знижена здатність справлятися зі стресом;
- гіпоглікемія, тяга до солодкого і вуглеводного харчування;
- низька температура тіла;
- нервозність;
- почуття серцебиття, панічні атаки;
- незрозуміле випадання волосся;
- чергування запорів і діареї;
- диспепсія, здуття живота та інші проблеми з травленням;
- шкірні алергії, акне, які нічим не знімаються.

(Симптоми приблизно 100% збігаються з гіпотиреозом, тож варто для перевірки ще здати аналіз крові на ТТГ).

Найголовніше тут – видалити причину стресу, цим вже успішно займаються ЗСУ, але це ще потриває.

Дещо підтримати себе можна, будь-яким чином налагоджуючи сон; додавати помірні фізичні навантаження, медитувати, розмовляти з друзями та терапевтом, обійматися. З того, що можна пити (постійно до перемоги): антистресові мультивітамінні комплекси (з посиленим вмістом вітамінів групи B, заліза та магнію) та адаптогени (адаптол, женьшень, лимонник, ашваганда, гінкго білоба, L-теанін).

Традиційна моя практика зараз сильно поменшала: ніхто з клієнтів не пішов, але багато хто сидять по сховищах, перебувають в евакуації з поганим зв'язком або просто наразі не мають душевних сил на глибоку терапевтичну роботу.

Ті, хто продовжують сесії, власне, глибокої терапевтичної роботи наразі і не потребують. В ситуації гострої кризи та стресової адаптації все, що потрібно людям – це просто виговорюватись, отримувати розуміння, співчуття та підтримку, та подеколи нагадування вчасно їсти, спати та піклуватися про себе. Все. Глибока робота з наслідками травми буде після перемоги. Тому сесії вряди-годи тривають не звичну повну годину, а вкладаються в 30-40 хвилин, хіба що людині треба нагально проговорити якісь свіжі масштабні переживання. Це й на краще, бо і я зараз не в кращій формі, а 30-40 хвилин ще тримаю увагу без напруження. (Примітка наявним клієнтам: будь ласка, не намагайтесь берегти мене і спеціально скорочувати сесії. Я цілком здатний трохи напружитися і відпрацювати повну годину).

Час, що звільнився, я витрачаю на пости в фейсбуці. Люди мені пишуть, що це їх підтримує, ну й добре. Людям підтримка, мені відреагування.

В ожидании неминуемого пиздеца учитесь у Муми-Троллей. После того как вы уже составили план на случай наихудшего и как-то подготовились, лучшая стратегия – дальше жить и планировать будущее в ветви реальности без пиздеца, как будто он и не приближается. Ведь пиздец может действительно не прийти, или оказаться не таким страшным, или, наоборот, съесть нас всех вместе с нашими смешными приготовлениями. Так что же, и не жить до того момента?

"Часов в пять вечера они вышли на узенькую дорожку и увидели путевой указатель, на котором значилось: «Танцплощадка — сюда! Лавка».
— О, танцы! Пойдём? — воскликнула фрёкен Снорк, хлопая в ладоши. — Я так давно, так давно не танцевала!
— Нет у нас времени на танцы, когда гибнет Земля, — сказал Снорк.
— Ну немножечко! — умоляла фрёкен Снорк. — Ведь Земля погибнет только через два дня!
— Может, в лавке можно будет достать лимонаду? — высказался Снифф.
— Да и дорожка ведёт почти в нашем направлении, — подхватил Муми-тролль.
— Ничего страшного, если мы взглянем на танцплощадку, — сказал Снусмумрик. — Так просто, когда будем проходить мимо.
Снорк вздохнул, и они свернули на дорожку".

Внезапно сопоставил ряд случаев из своей практики и поймал небольшой инсайт. Эти случаи складываются в одну общую схему, условно, "жена стартапера". Сразу уточню, что схема не зависит от гендера, вполне бывают и мужья стартаперок, и другие сочетания. Но для простоты буду говорить о стартаперах и жёнах.

Вообще стартапы – дело важное и полезное, всё в нашей цивилизации когда-то было стартапом. Но бывают стартаперы здорового человека и стартаперы курильщика. Далее словом "стартапер" я обозначаю последних.

Стартапер тут – в широком смысле. И собственно запуск революционного новшества, и раскрутка творческого проекта, и даже скромная попытка стартовать понятный традиционный личный бизнес. Стартапер – это не обиженный непризнанный гений, который только лежит и жалуется на несправедливый мир, стартапер понимает, что нужно много трудиться, и что может не получиться, и он трудится (и верит в успех). Стартапер – это и не успешный трудоголик, который уже всё стартовал и продолжает впахивать, он таки пока что на этапе рискованного начала.

На первый взгляд, всё нормально. Но есть обескураживающие признаки. Во-первых, дело никак не ладится, попытки не удаются, сложности нарастают, обстоятельства продолжают складываться неблагоприятно. Денег обычно не хватает, всё давно истрачено, стартапер углубляется в долги и кредиты. Пашет всё упорнее, переутомляясь, выгорая и из-за этого ошибаясь. Но – верит, что уж очередная-то попытка приведёт к успеху! И пробует снова. И так уже лет десять.

Во-вторых (и вроде бы это тоже объективно обосновано) страдают личная жизнь, социальные связи, все остальные активности, здоровье и так далее. Остаётся только избранное дело, которое заполняет всю жизнь.

Что делает жена стартапера? Верит в мужа, любит, ценит, обеспечивает, всячески поддерживает и вдохновляет, помогает, где может. Тоже вроде бы идеальная картина, которая не отличается от лучших из здоровых случаев. Но. Собственная жизнь у такой жены постепенно пропадает. Свои интересы, друзья, дело, здоровье – всё либо исчезает, либо включается в обслуживание стартапа.

Что это всё напоминает? Правильно, типичная ситуация зависимого человека и созависимого партнёра. Это оно и есть, только вместо алкоголя или игр – социально одобряемый личный рост через упорную работу. Но всё остальное точно такое же.

Соответственно, для оздоровления этой ситуации подходят все рекомендации по выходу из зависимости и созависимости.

Я решил навести порядок в получении онлайн-платежей от клиентов, при этом сохранив им удобство оплаты. Поискал, нашел сервис https://fondy.ua и вот уже со вторника им пользуюсь, уже практически всех клиентов на него перевёл. Пока всё нравится.

Сервис серьёзный, два дня ушло на то, чтобы отправить им сканы и копии моих ФОПовских документов, получить и подписать контракт. Сервис многофункциональний, рассчитанный на подключение ко всяким интернет-магазинам, но мне как психотерапевту от него требуется единственный способ: понастраивать платёжные кнопки на разные типовые суммы оплат и разослать клиентам соответствующие ссылки на платёжные страницы.

Собственного сайта для этого не нужно (точнее, хоть какая-нибудь информационная страница нужна, но устроит и просто профиль в Facebook или Instagram). К примеру, аккредитованные психотерапевты могут предоставить сервису свою страницу профиля на официальном сайте сообщества.

Плюсы: обещают принимать платежи по всему миру (с иностранными клиентами ещё не проверил). Клиентам платить удобно, можно картой (в следующий раз оно уже подтягивает сохранённые реквизиты), можно через Google Pay или Apple Pay, у кого они настроены (вообще в один клик). Поступления платежей видны мгновенно в личном кабинете и в приложении в телефоне. Есть и собственный ПРРО для приёма наличных, если кто себе ещё не нашел, но я не смотрел.

Минусы: сервис берет комиссию 2.7% от суммы платежей. Вырученные деньги переводит на банковский счёт только на третий банковский день (т.е. если случаются выходные, то фактически бывает и на пятый).

Платёжная страница для клиентов выглядит примерно так: https://pay.fondy.eu/s/CNIkhti (её можно настраивать под себя).